вівторок, 23 лютого 2016 р.

Коли стаєш трошки незалежним [соціальний експеримент]

Суть посту, певно, буде трошки не про це. Більш про те, чому людині слід відмовитись від емоційної залежності свого оточення. Власне, як і слід починати будь-який пост варто оглянути нинішній стан речей і тенденції, які підштовхнули мене до сьогоднішнього роздуму. 

Якщо відкрити та почитати визначного психолога Кові можна виокремити три стадії розвитку людини, як особи. Залежність, незалежність та співіснування. Коли ми народжуємося, ми повінстю залежимо від нашого оточення, якщо бути точним, то залежимо ми від докторів, батьків, які гарантують нам виживання на перших етапах життя. Без них, певно людське дитятко не витримало б і 2 днів. Етап незалежності настає, коли людина формує навички, які допомагають їй успішно реалізовувати себе як особистість. Вона впевнена у собі, робить рішення незалежно від зовнішніх факторів, та у будь-якому виборі покладаєтсья на власні внутрішні принципи та цінності. Проте, цей етап - це лише підтвердження тому, що людина здатна функціонувати, як окремий гравець. Такі люди мають велику цінність як поодинокі вовки. Вони можуть багато чого та досягаються багато чого, втім ніколи їхні зусилля не перебільшать результат роботи багатьох людей. Ось чому, етап співіснування стоїть вище за етап незалежності. Коли людина попадає на останній етап розвитку, вона розкриває свій потенціал у повну міру, але натомість розуміє, що: "Я маю свої навички, які впливають на розвиток світу і роблять його кращим, а 10 таких, як я і наша спільна робота- це імпульс вдесятеро сильніший". 

Запитаєте мене, чого раптом так багато вступного філософуваня. Я розмірковувала останній тиждень, що спонукає мене до залежності від мого оточення. Адже у багатьох випадках, чуже бачення паралізувало моє бажання щось робити, сказати, створити. Я маю проблему з формуванням власної думки через те, що у більшості випадків мені не хочеться розпочинати конфлікт та ображати оточуючих, які у всі мікрофони заявляють про свою точку зору. Це не сказати б і погана риса, але вона має багато внутрішніх побічних еффектів. Скажімо, стає важко зрозуміти, хто ти і чим ти керуєшся, коли робиш ті чи інші рішення. Надмірна залежність від чужої точки зору привела мене до розуміння, що зовнішні чинники я ставлю на перше місце, виконуючи якусь роботу. Перша характеристика залежної людини, яку я багато років намагалась викорінити з себе так і не пішла повністю. Перебуваючи у своїх абстрактних роздумах, я дійшла висновків, що маю щось з цим робити, принаймні розібратись, чи можу я зробити себе більш щасливою, переставши виконувати бажання інших. 

З минулих постів, де описано історію про лже-друзів, я зрозуміла, що частина мене піддалась неймовірному хейту. Справа була навіть не у самій людині, а у тому, як мене образила сама ця ситуація, як я відреагувала на цей випад. Я дійсно розумію, що, якби не віддавала так багато часу та своїх емоцій, зважуючи їх з чужими відгуками про себе, то нікли б не написала щось подібне. Пройшло неповних 4 дні, але мені цей пост видався доволі кумедним. Такі спонтанні дії та викликана цим писанина у блозі реально навчають мене слідкувати та аналізувати свої колишні вчинки. Після цього я вирішила, що варто було б зробити соціальний експеримент: спробувати відлучитись від спільноти, з котрою проводжу досить багато часу, на певний період і споглянути на себе і свої дії ззовні. Хотілось дослідити до чого це призведе, як сприйматиме мене ця спільнота і яким чином оцінять цей акт "аншлюзу" інші, наглядові групи. 

Перша думка моя була сповнена жаху. Мене не сприймуть, мої вчинки будуть критикувати, мою відчудженність називати "відлюдькуватістю". Але я відігнала такі собі думки. Люди, котрі вірять у тебе ніколи не стануть осуджувати тебе. Будь-яка людина на певному етапі існування воліє залишатись сама по собі. Це як взяти відпустку. Якщо у людей це викликає дискомфорт, певно, ви не зовсім "добрі друзі". Разом з тим, у мені прокинулась якась несамовита самостійність. Чому я піддаю сумнівам свої бажання? Буду робити те, що хоче душа. Хоча б місяць буду робити так, як хочеться мені, а не людям навкруги.

Так і почався мій другий семестр навчання. Перший тиждень я силкувала себе. Мені доводилось непросто, бо щоразу, коли мене засуджували (за відлютькуватість, за вислови та запитання під час лекцій), хотілось зробити так, як казали інші, аби вони не дратувались. Мені не було комфортно, ні йоти. Я щодня починала день зі слів: "Ти нічого нікому не винна" - це було важко позбуватися колишньої залежності. Але з часом ставало краще. На другому тижні я вперше за довгий час наважилась сидіти не у своїй компанії, після пар робила те, що хотілося мені (сиділа годинами у бібліотеці, купувала собі шоколадку і ні з ким не ділилась - це не жадібність, бо я не пам'ятаю, коли останній раз лишала собі повністю усю плитку). Мені стало раптом дуже добре. Коли я йшла по дорозі я нарешті добровільно відмовилась від навушників та вршті решт, не відчувала себе наодинці, коли йшла кудись сама. В місто, по книги, без людей та супроводжуючих. Власне, я помітила, що мені стало легче. Я перестала бачити людей, котрі ускладнювали мені життя своїми ремарками та інструкціями, НАТОМІСТЬ дізналась, що існують ті, які поважають мій вибір і підтримують його, незалежно від того, чи бачу я щодня їх чи ні. Прояснились цілі та пріорітети життя, про які у вирі існування часто забувала та відкладала їхню реалізацію. Відмовляти стало легше, а за тим і планувати дні, місяці також стало можливим. Життя стало зрозумілішим і яскравішим. Не доводилось більше розмірковувати про свою "борзість".

Коли ти стаєш трошки незалежним, ти стаєш трішки щасливішим. 

Віктор Франкль, відомий фрейдист 20 століття був переконаний, що людина залежна від того, яким було її дитинство. Проте, він також був австрійським євреєм, що жив під Нацистською Німеччиною. Він провів 3 роки свого життя у в'язниці та таборах смерті, втратив усю родину, жив у таких умовах, які важко уявити. Одного разу його спитали: "Що змусило Вас витримати це покарання долі?", а він відповів: "Немає жодної істоти у світі, яка має свободу обирати дію. Людина здатна уявляти та формувати нові знання. Вона здатна у найгірших ситуаціях орієнтуватись своїм внутрішнім покликанням та прицнипами, чого не здатна робити жодна інша жива істота. Вона здатна обирати те, як вона буде відповідати на зовнішні чинники - Я вижив, бо я обирав вільно".

Немає коментарів:

Дописати коментар